Маня (luol_carmelo) wrote,
Маня
luol_carmelo

Сергій Жадан. Вірші

І жінка з чорним, як земля, волоссям,
яку я знаю вже стільки років,
живе собі, не переймаючись зовсім,
поміж ранкового світла й вечірніх мороків.
Поміж заліза й гарячого листя,
поміж стін і пташиних криків,
поміж підземних русел, що переплелися,
поміж усіх своїх снів і фріків.
Вона ходить собі на стадіони й ринки,
ховаючи в куртці телефон і флягу.
І я готовий палити сусідські будинки,
щоби вона звернула на мене увагу.
Я готовий позбавити міста керування
і на портвейн перетворювати озерну воду,
лише б вона, згадуючи про моє існування,
писала мені листи про життя і погоду.
Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки,
лише б бути ближче до її ніжності й люті
і слухати її постійні байки
про те, з ким вона спить і кого вона любить.
Я вигадаю нові літери та розділові знаки,
я вб’ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть,
щоби вона забувала про те, що могла знати,
щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу.
Небо за її вікнами буде холодне й зелене.
Дощ буде заливати пам’ять її невичерпну.
Хай забуває про все.
Хай забуває навіть про мене.
Лише про мене хай забуває в останню чергу.


***
Що вона потім робила, куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?
Курила бельгійський тютюн,
                                   міцніший, ніж зазвичай.
Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.
Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –
індійський, мов океан,
                                  чорний, як власна білизна.
Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,
за те, що проймається спокоєм
                                    душі золота матерія.
Лежала на теплому спальнику –
                                   оголена, мов дроти,
тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.
Що по ній залишилось? Якісь борги,
які я поволі сплачував, книги і мапи,
якісь випадкові друзі, якісь вороги,
яких я насправді не знав,
                                   хоч насправді мав би.
Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,
календарик із її місячними,
                                    щоби я не міг помилитись.
Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,
і завжди різав обличчя,
намагаючись поголитись.


П.С. Як на мене, важкуваті вірші...
Tags: поэзия
Subscribe

  • Кто защитит мои окна?

    Матушка, матушка, что во поле пыльном? Сударыня матушка, что во поле пыльном? Дитятко милое, не бойсь, не пужайся! Чего-то вспомнилась эта песня.…

  • Прямая речь

    Журналист из Тореза: Жителей ДНР с российским гражданством с каждым днем все больше. Не опасаетесь ли Вы оттока населения, ведь уже ощущается…

  • А все нормальненько, все хорошо!

    Похоже, что ДНР откроет все-таки блок-посты с Украиной. Но проехать через них смогут не только лишь все. Украинская делегация в Трехсторонней…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 4 comments